Застосування конституційних принципів у кримінальному провадженні: вимоги до практики.

 Застосування конституційних принципів у кримінальному провадженні: вимоги до практики.

Значний практичний інтерес становить питання реалізації деяких конституційних принципів, дотримання конституційних прав та свобод громадян у кримінальному провадженні. Серед інших сюди можна віднести застосування положень таких статей нового КПК: статті 15 - щодо невтручання у приватне життя і статті 17 - презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Захист від незаконного втручання у приватне життя учасників кримінального процесу

Відповідно до ст.15 КПК - під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя. Ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому цим Кодексом, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження.

Вказана норма є процесуальним відтворенням положень ст.32 Конституції України, за якою ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Саме ж правове поняття особистого життя визначено у рішенні Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 20.01.12 № 2-рп/2012. Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.

КСУ навів також правове визначення поняття сімейного життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім’ї, яке здійснюється на засадах, визначених у Сімейному кодексі України.

КСУ виходив з того, що неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. За порядком доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова.

Розглядаючи це питання, КСУ зазначив, що перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним.

У наведеному контексті варто звернути увагу на деякі особливості застосування цих положень з урахуванням специфіки кримінального процесу. Так, згідно з ч.2 ст.96 КПК для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

А відповідно до ч.3 ст.88 КПК докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюваного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого.

Поряд з цим, правові відносини, пов’язані із захистом та обробкою персональних даних і спрямовані на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних, регулюються спеціальним Законом України "Про захист персональних даних".

Прийняття цього закону певною мірою ускладнило не лише збір, а й зберігання та обробку інформації про приватних осіб. Так, згідно зі ст.3 Закону "Про захист персональних даних" обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб"єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

На підставі ст.7 Закону забороняється, за загальним правилом, обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров"я чи статевого життя. Випадки, коли це можливо спеціально визначені вищевказаним Законом. У наведеному контексті це, насамперед, відповідні норми КПК.

Судячи з усього, збір і обробка даних про фізичну особу без її згоди, якщо це здійснюється у межах і для потреб кримінального судочинства, мають розглядатись як такі, що здійснюються в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

Відповідно до ст.17 КПК - особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Важливо й актуально - поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Варто також звернутись до норм Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ). Так, відповідно до ст.296 ЦКУ - ім"я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Ім"я потерпілого від правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою. Використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах не є порушенням її права.

У наведеному контексті не є прийнятною, на нашу думку, практика деяких телевізійних передач, що спеціалізуються на кримінальних новинах. Подається інформація про розшук підозрюваного у злочині, наводяться данні про його особу, включаючи повністю прізвище, ім’я, по батькові. Деякі вищевказані телепередачі за відсутності відповідного вироку (підозрюваного поки що розшукують) нагороджують цю особу епітетами "нелюдь", "підлий", "підступний" тощо.

Що ж стосується набуття судовим вироком законної сили, то це визначається відповідно до ст. 532 КПК. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення.

У контексті положень ч.3 ст.17 КПК важливе значення мають принципи належності і допустимості доказів (ст.85, ст. 86 КПК).

Так, у ст.87 КПК встановлюється принцип недопустимості доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Важливою для практики застосування є пряма вказівка КПК на те, що суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

3) порушення права особи на захист;

4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;

5) порушення права на перехресний допит;

6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

В цілому ж наведені питання лишаються багато у чому дискусійними й такими, що потребують постійної уваги з боку вищих судових органів.

Сергій ТЕНЬКОВ
Юридичний вісник України №38, 28 вересня - 4 жовтня 2013
http://smi.liga.net